Вантажний рухомий склад залізничного транспорту становить критичну інфраструктурну компоненту національної економіки, визначаючи пропускну спроможність логістичних ланцюгів і обсяги торгівельних операцій. Аналіз динаміки змін парку вагонів у 2014-2024 роках вказує на значні диспропорції у його складі. Докладніше – в колонці Володимира Богатира.
Обвинувальний акт у кримінальному процесі не є ані вироком, ані доказом вини, його єдина функція – процесуально окреслити межі обвинувачення. За вимогами ст. 291 КПК України він має містити виклад фактичних обставин, які підтверджуються належними доказами, що є у матеріалах справи. Але у практиці органів досудового розслідування утвердилася тенденція сприймати сам факт складання обвинувального акта як підтвердження доведеності вини. Такий підхід трансформує акт із процесуального документа в інструмент формування громадської думки та створює ризик підміни презумпції невинуватості припущеннями обвинувачення.
Трансформація українського партійного поля демонструє не стільки еволюцію політичної конкуренції, скільки еволюцію самої функцій держави, від пасивного реєстратора, що лише легітимізував партії, до активної регулятора політичного простору.
Правозастосовна практика демонструє загрозливу тенденцію до ретроспективної криміналізації господарських відносин, які протягом тривалого часу вважалися легітимними та здійснювалися у повній відповідності до регуляторних норм. В рамках цієї тенденції, правомірна діяльність суб’єктів господарювання перекваліфіковується на «створення видимості законності», де суб’єктивна інтерпретація слідства підміняє собою об’єктивні критерії складу злочину.
Як «посилення захисту» може зруйнувати конституційні гарантії
Переважна більшість реформаторських декларацій у кримінально-правовій сфері відкривається посиланням на презумпцію невинуватості та принцип змагальності. Водночас дані Державної судової адміністрації (ДСА) засвідчують, що максима in dubio pro reo в Україні переважно лишається декларативною, а не повсякденною судовою реальністю. З 2008 по 2024 рр. частка осіб, виправданих судами першої інстанції, коливалася поблизу одного відсотка і лиш інколи підіймалася вище цієї позначки. 
Адвокат Володимир Богатир у колонці «Української правди» критикує подекуди декларативне дотримання принципів «презумпції невинуватості» й змагальності в кримінальних процесах, констатуючи глибинну кризу вітчизняної судової системи.
Адвокат АО „Богатир та Партнери” звернувся з конституційним зверненням до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень пунктів 1, 7 частини першої статті 20 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність“ у системному зв’язку з положеннями статті 59 Конституції України.
Судова практика свідчить про наявність неоднозначного розуміння держорганами та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, в т.ч. судовими органами того, які відомості слід надавати на адвокатський запит з врахуванням особливостей прав особи щодо охорони особистого життя.
Суд просять розтлумачити, які відомості мають надаватись на адвокатський запит органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами,
установами, організаціями, громадськими об’єднаннями.
„Як вбачається з положень ст. 59 Конституції та ст. 20 Закону „Про адвокатуру та адвокатську діяльність” право адвоката не обмежується можливістю запитувати та отримувати необхідні відомості та копії документів тільки виключно та безпосередньо відносно особи, щодо якої здійснюється надання правової допомоги. Закону „Про адвокатуру та адвокатську діяльність” містить положення, що надають право адвокату для збору та отриманнябудь-яких відомостей та документів, що мають значення для повноцінного надання правової допомоги клієнту. Безумовно в цьому випадку слід враховувати й приписи ст. 32 Конституції України”, - відзначає адвокат у своєму зверненні.
Наразі звернення опрацьовується Секретаріатом КСУ. З текстом звернення можна ознайомитись тут.