21 листопада, Вольфсон коледж Оксфордського університету зібрав провідних науковців, арбітрів та юристів-практиків із ключових арбітражних юрисдикцій світу на IX Oxford Arbitration Day.
Ініціатива Національного антикорупційного бюро обмежувати право власності на підприємствах без рішення суду сама створює нові корупційні можливості.
Заслужений юрист України та адвокат Володимир Богатир вважає, що ініціатива Національного антикорупційного бюро обмежувати право власності на підприємствах без рішення суду сама створює нові корупційні можливості
Ініціатива НАБУ, що передбачає обмеження прав власності на підприємства за рішенням Директора НАБУ та без необхідності судового розгляду, суперечить не лише Конституції, а й Кримінальному процесуальному кодексу України, який послідовно забезпечує судовий контроль.
Вантажний рухомий склад залізничного транспорту становить критичну інфраструктурну компоненту національної економіки, визначаючи пропускну спроможність логістичних ланцюгів і обсяги торгівельних операцій. Аналіз динаміки змін парку вагонів у 2014-2024 роках вказує на значні диспропорції у його складі. Докладніше – в колонці Володимира Богатира.
Обвинувальний акт у кримінальному процесі не є ані вироком, ані доказом вини, його єдина функція – процесуально окреслити межі обвинувачення. За вимогами ст. 291 КПК України він має містити виклад фактичних обставин, які підтверджуються належними доказами, що є у матеріалах справи. Але у практиці органів досудового розслідування утвердилася тенденція сприймати сам факт складання обвинувального акта як підтвердження доведеності вини. Такий підхід трансформує акт із процесуального документа в інструмент формування громадської думки та створює ризик підміни презумпції невинуватості припущеннями обвинувачення.
Трансформація українського партійного поля демонструє не стільки еволюцію політичної конкуренції, скільки еволюцію самої функцій держави, від пасивного реєстратора, що лише легітимізував партії, до активної регулятора політичного простору.
Правозастосовна практика демонструє загрозливу тенденцію до ретроспективної криміналізації господарських відносин, які протягом тривалого часу вважалися легітимними та здійснювалися у повній відповідності до регуляторних норм. В рамках цієї тенденції, правомірна діяльність суб’єктів господарювання перекваліфіковується на «створення видимості законності», де суб’єктивна інтерпретація слідства підміняє собою об’єктивні критерії складу злочину.Агентство з розшуку та менеджменту активів (АРМА) відіграє ключову роль у процесі управління активами, на які накладено арешт у межах кримінальних проваджень. Головне завдання агентства – не лише зберегти ці активи, але й за можливості збільшити їх економічну вартість. Однак рішення про передачу активів в управління ухвалює не АРМА, а суд. Виникає питання: чи завжди ця передача є виправданою з точки зору інтересів суспільства?
Конституційні гарантії та міжнародні стандарти права на власність
Конституція України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Жодна особа не може бути позбавлена цього права, окрім випадків, передбачених законом, коли це необхідно для захисту суспільних інтересів.
Ці принципи відображені також у міжнародних актах. Стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує, що будь-яке втручання в право власності має бути законним і переслідувати легітимну мету, зокрема, служити суспільним інтересам. Це втручання повинно здійснюватися на умовах, передбачених законом, і забезпечувати справедливий баланс між захистом інтересів суспільства і правами власника.
Тобто, якщо держава обмежує право власності шляхом передачі активів в управління АРМА, вона зобов'язана довести, що це втручання необхідне для досягнення легітимної мети і є пропорційним.
Критерії правомірності передачі активів
Суди зобов’язані перевіряти, чи є передача активів до АРМА виправданою і пропорційною. Іншими словами, суд має впевнитись, що передача активів не завдає надмірної шкоди власнику і водночас відповідає суспільним інтересам. Зазвичай, активи передаються в управління, коли існує ризик їх приховування, пошкодження або іншої шкоди. Ухвалюючи відповідне рішення, суд має впевнитись в тому, що дійсно існують такі ризики, оцінити як з активом поводиться власник, чи були спроби такий актив реалізувати або додатково обтяжити зобов’язаннями, перетворити, знищити тощо. Якщо ж власник навіть після накладення арешту продовжує актив належно утримувати, розвивати і сплачувати від отриманих доходів податки, то і передання його в управління в АРМА є передчасним та неправомірним.
Передача активів є особливо актуальною, коли вони можуть втратити свою вартість через неналежне управління. У таких випадках АРМА повинна забезпечити ефективне управління для збереження і навіть примноження вартості активів.
Чи завжди ефективне управління АРМА?
На жаль, практика показує, що не завжди управління активами АРМА призводить до позитивних результатів. Один із прикладів – ситуація з теплоелектроцентралями (ТЕЦ) на Львівщині. Після того, як ці підприємства були передані в управління АРМА, вони стали збитковими. Хоча раніше вони забезпечували населення теплом та робочими місцями, після арешту та передачі в управління агентства ТЕЦ зазнали фінансових труднощів і почали потребувати дотацій з державного бюджету, і що дуже болюче для суспільства – це припинення управителем теплопостачання в період опалювального сезону .
Альтернатива управлінню АРМА
Не завжди передача активів до АРМА є єдиним правильним рішенням. У випадках, коли власник активів або призначений ним управитель може довести свою здатність ефективно управляти активами, суд може обмежитися лише арештом без передачі до АРМА. Це дозволить уникнути втрат вартості активів і зберегти їх економічну ефективність.
Таким чином, баланс між захистом прав власника і суспільними інтересами може бути досягнутий за допомогою менш інвазивних заходів, таких як заборона на відчуження активів без їх передачі в управління АРМА.
Висновок
Передача активів в управління АРМА є важливим інструментом захисту суспільних інтересів. Однак цей механізм повинен застосовуватись із врахуванням інтересів власників активів і лише тоді, коли існує реальна загроза їх втрати або пошкодження. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини, будь-яке втручання в право власності має бути законним, переслідувати легітимну мету і бути пропорційним. Ефективність управління активами залежить не лише від АРМА, а й від судових рішень, які мають забезпечувати справедливий баланс між суспільними та приватними інтересами.