21 листопада, Вольфсон коледж Оксфордського університету зібрав провідних науковців, арбітрів та юристів-практиків із ключових арбітражних юрисдикцій світу на IX Oxford Arbitration Day.
Ініціатива Національного антикорупційного бюро обмежувати право власності на підприємствах без рішення суду сама створює нові корупційні можливості.
Заслужений юрист України та адвокат Володимир Богатир вважає, що ініціатива Національного антикорупційного бюро обмежувати право власності на підприємствах без рішення суду сама створює нові корупційні можливості
Ініціатива НАБУ, що передбачає обмеження прав власності на підприємства за рішенням Директора НАБУ та без необхідності судового розгляду, суперечить не лише Конституції, а й Кримінальному процесуальному кодексу України, який послідовно забезпечує судовий контроль.
Вантажний рухомий склад залізничного транспорту становить критичну інфраструктурну компоненту національної економіки, визначаючи пропускну спроможність логістичних ланцюгів і обсяги торгівельних операцій. Аналіз динаміки змін парку вагонів у 2014-2024 роках вказує на значні диспропорції у його складі. Докладніше – в колонці Володимира Богатира.
Обвинувальний акт у кримінальному процесі не є ані вироком, ані доказом вини, його єдина функція – процесуально окреслити межі обвинувачення. За вимогами ст. 291 КПК України він має містити виклад фактичних обставин, які підтверджуються належними доказами, що є у матеріалах справи. Але у практиці органів досудового розслідування утвердилася тенденція сприймати сам факт складання обвинувального акта як підтвердження доведеності вини. Такий підхід трансформує акт із процесуального документа в інструмент формування громадської думки та створює ризик підміни презумпції невинуватості припущеннями обвинувачення.
Трансформація українського партійного поля демонструє не стільки еволюцію політичної конкуренції, скільки еволюцію самої функцій держави, від пасивного реєстратора, що лише легітимізував партії, до активної регулятора політичного простору.
Правозастосовна практика демонструє загрозливу тенденцію до ретроспективної криміналізації господарських відносин, які протягом тривалого часу вважалися легітимними та здійснювалися у повній відповідності до регуляторних норм. В рамках цієї тенденції, правомірна діяльність суб’єктів господарювання перекваліфіковується на «створення видимості законності», де суб’єктивна інтерпретація слідства підміняє собою об’єктивні критерії складу злочину.Однією із базових ознак будь-якої держави є її територія, на яку в межах кордонів поширюється її суверенітет. Для того, щоб ці межі були чітко визначені й визнавалися на міжнародному рівні, потрібно забезпечити певні правові та практичні процедури. Але за час незалежності Україна так їх і не пройшла.
Значення для державності
Йдеться про делімітацію та демаркацію кордонів, які в теорії держави та права є необхідними елементами ознаки «територія».
Простою мовою делімітація – це визначення кордону на карті. Держави домовляються, де саме проходитиме межа. Для цього використовуються карти, супутникові знімки, географічні та історичні дані. Результатом домовленостей стає фіксація межи в міжнародному договорі, де описуються координати лінії кордону. Демаркацією – є фактичне позначення кордону на місцевості. Коли угоду укладено, чиновники виїжджають на кордон і встановлюють там відповідні прикордонні знаки. Відповідно до Закону «Про державний кордон» він позначається ясно видимими прикордонними знаками, форми, розмір і порядок встановлення яких визначаються законодавством України й міжнародними договорами України. Затвердження документів демаркації державного кордону України здійснюється Кабінетом Міністрів, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Зберігання документів демаркації здійснює Державна прикордонна служба.
Отже, делімітація це юридична домовленість, а демаркація – її реалізація, практичний процес, що робить державний кордон чітким і видимим для всіх.
Україна за 33,5 роки незалежності так і не змогла належним чином повністю позначити свою територію. На суші ми межуємо з сімома країнами: Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Молдовою, Білоруссю та Росією.
Країни Європи
Україна та Польща визнали непорушними наявні й позначені на місцевості кордони між ними в Договорі про добросусідство, дружні відносини і співробітництво у 1992 році. Також країни підтвердили, що не мають жодних територіальних претензій одна до однієї та не висуватимуть таких претензій в майбутньому. Окремо в 1993 році було ратифіковано Договір про правовий режим українсько-польського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань. У ньому Сторони підтвердили проходження лінії кордону між Україною і Республікою Польща по встановленій Договором між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Республікою Польща про радянсько-польський державний кордон 1945 року, і ще одним договором про заміну ділянок державних територій 1951 року.
Договір між Україною та Словацькою Республікою про спільний Державний кордон був учинений у Братиславі в жовтні 1993 року і ратифікований Законом у наступному році. Тут сторони підтвердили проходження лінії державного кордону, встановленої Договором між СРСР і Чехословацькою Соціалістичною Республікою про режим радянсько-чехословацького Державного кордону 1973 року в межах: від стику кордонів сторін і Польщі до стику кордонів з Угорською Республікою. Також у договорі було визначено демаркаційні документи, що визначають проходження державного кордону на місцевості.
Схожим чином питання проходження лінії державного кордону, його позначення й утримання були вирішені з Угорщиною (договір підписано і ратифіковано у 1995 році) та Румунією (договір підписано у 2003 році, ратифіковано – у 2004).
І, як запевнили нас у Міністерстві закордонних справ (за законом саме воно реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону України, під час проведення робіт з делімітації та демаркації державних кордонів), з чотирма західними країнами делімітацію і демаркацію було повністю проведено.
Пострадянські республіки
Складнішою виявилася ситуація з колишніми республіками СРСР.
Так, з Молдовою Договір про державний кордон був учинений у 1999 році та навіть ратифікований. Кордон було встановлено відповідно до документів делімітації, а саме: протоколу-опису проходження лінії державного кордону та альбому топографічних карт складених в рамках делімітації, проведеної у 1995-1999 роках. Але демаркація, за інформацією МЗС, триває досі. Можна припустити, основна частина кордону все ж позначена, а проблеми на деяких ділянках пов’язані із політичною ситуацією через Придністров’я.
Протокол опису проходження кордону, а також альбом топографічних карт складався і з Білоруссю. На їх підставі було встановлено кордон у Договорі 1997 року. Він ратифікований, але процес демаркації завершений не був.
Свого часу Україна мала з РФ окремий Договір про дружбу, співробітництво і партнерство і у 2003 році домовилися про делімітацію кордону. Згідно із Договором про українсько-російський державний кордон, він проходить так, як це зазначено в описі й зображено на картах, які йшли додатками. Текст документа був дуже короткий і формальний.
Тоді демаркацію не було проведено, але пізніше у 2010 році була підписана і ратифікована окрема Угода про демаркацію. Для позначення українсько-російського державного кордону на місцевості та підготовки документів демаркації сторони навіть мали утворити спільну українсько-російську демаркаційну комісію. Але з початком війни процес демаркації призупинили.
* * *
У Міністерстві закордонних справ відзначають, що розмежування кордонів держав, зокрема в частинах їх демаркації та делімітації є комплексним та системним процесом, який покликаний унеможливити спричинення загроз національній безпеці, територіальній цілісності, суверенітету окремої держави як одиниці міжнародно-правового регулювання, запобігти утворенню спірних ситуацій між суб’єктами міждержавних відносин.
А прозоре договірно-правове оформлення державного кордону України є підставою для провадження стабільних міждержавних відносин у політичній, юридичній та соціально-економічній сферах, що, своєю чергою, забезпечує суверенність та правосуб’єктність України на міжнародній арені, гарантує її недоторканність і територіальну цілісність.
Невизначеність кордону з РФ і Білоруссю стала однією з довготривалих проблем української державності. В критичний момент ця невизначеність переросла у фактор національної безпеки. Чому українська влада, маючи стільки часу, так і не завершила демаркацію цих кордонів? Сьогодні країна платить надто високу ціну за цю бездіяльність.