Nemo est supra legem

Ніхто не може бути над законом

Конституційний Суд України 11 червня 2020 року ухвалив рішення № 7-р/2020, яким визнав неконституційною статтю 375 Кримінального Кодексу України, котрою встановлено кримінальну відповідальність суддів за постановлення "завідомо неправосудного" вироку, рішення, ухвали або постанови.

На сьогодні розвинута практика, коли прокурори роками не визнають і ухиляються від виконання судових рішень в процесі оскарження їхньої бездіяльності і протиправних дій. Натомість, "прокуратори" штампують кримінальні провадження по "неслухняних" суддях.

Політична реакція на рішення Конституційного Суду України була різною, але будь-яке рішення суду треба виконувати! На жаль, практика показує, що це не влаштовує здебільшого органи прокуратури, які на всіх ланках як до, так і після численних реформувань не виконують рішення судів, а дієвого механізму примусу не існує і законодавчо це питання не врегульовано. 

Ще більший сум викликає факт того, що правовий нігілізм починається саме з представників державного обвинувачення. Очевидно, що цьому питанню слід було б приділити окрему увагу Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.

Рішення Конституційного Суду України було схвально сприйняте Моніторинговою місією ООН з прав людини. Генеральний Директорат з прав людини та верховенства права Ради Європи наголошував на тому, що рішення, по якому держава (державний орган, установа, в тому числі прокуратура) є відповідачем, має виконуватися цим відповідачем без зволікань, без затримок та зайвих адміністративних та бюрократичних перепон, беззаперечно. Тобто такі рішення мають виконуватися одразу, без накладення додаткового тягаря адміністративних чи правових процедур.

Отримані в Державній судовій адміністрації України та Офісі Генерального прокурора жахливі статистичні дані вказують на неадекватну кількість кримінальних проваджень порівняно з постановленими обвинувальними вироками.

Діалектична суперечність між кількістю заведених "правоохоронцями" кримінальних проваджень і кількістю обвинувальних вироків прямо вказує на те, що більшу суспільну небезпеку складають "сині мундири", які загубили свою честь і гідність під час численних недолугих реформ.

Наведена статистика яскраво ілюструє результати діяльності цілої низки Генеральних прокурорів та свідчить про свідоме безпідставне переслідування суддів прокурорами всіх рівнів, яке нічим не закінчувалось. Тисячі кримінальних проваджень, які в більшості своїй слугували лише елементом тиску.

Наприклад, в 2017 році на 517 заведених кримінальних проваджень за статтею 375 Кримінального кодексу України 1 особу було засуджено і 2 було виправдано. І це не дивно, враховуючи відсутність юридичної освіти у тогочасного Генерального прокурора України. Найбільш результативним виявився для прокурорів 2010 рік, коли було засуджено 3 особи і виправдано 1 особу, але отримати кількість порушених кримінальних справ в цей період нам не вдалось, оскільки формування офіційної звітності з використанням даних Єдиного реєстру досудових розслідувань було запроваджено з 2013 року. Таблиця показує репресивний тиск прокуратури, яка в усі часи була і залишається ефективною лише в частині політичних розправ.

Безумовно злочини в сфері правосуддя мають не тільки високий ступінь суспільної небезпеки, а представники суду і правоохоронних органів, які діють всупереч інтересів служби та правосуддя становлять особливу небезпеку для державності.

Гарантії суддівської та адвокатської діяльності мають неухильно дотримуватись правоохоронцями, які звикли до безкарного їх порушення і повної зневаги до рішень суду, які набули законної сили. Очевидно, що діючому Генеральному прокурору вже не вдасться забезпечити законність та правопорядок внаслідок численних скандалів та невдалої спроби багатополярної політизації відомства.

Генеральний прокурор має забезпечувати чітке дотримання закону всіма підлеглими та бути гарантом правопорядку, а не флюгером будь-яких політичних віянь.

Сьогодні прокуратура складається здебільшого з малокваліфікованих юристів, які легко піддаються впливу політично заангажованого керівництва.

Наведу лише один приклад, за результатами непрозорої атестації, документи якої було знищено, до офісу Генерального прокурора потрапили особи, результатом діяльності яких є один виправдувальний вирок за останні сім років. Діяльність таких "горе прокурорів" зумовила повну втрату довіри не лише до цих службових осіб, а й до Офісу Генерального прокурора. Триває хвиля поновлень незаконно звільнених цілою чередою скороспілих Генпрокурорів. Хто і коли понесе відповідальність за ці прорахунки та багатомільйонні збитки державі? 

Деякі "цінні" співробітники Державного бюро розслідувань, які дістались цьому відомству у спадок від Генеральної прокуратури України разом з співробітниками Офісу Генерального прокурора затято продовжують переслідування, не визнаючи обов’язковості "незручних" судових рішень всіх рівнів від районних до Конституційного, створюючи юридичну невизначеність та порушуючи принцип верховенства права. Такий жалюгідний стан органів прокуратури, як і правоохоронної системи в цілому не відповідає принципам відкритості та прозорості. Генеральний прокурор, як і керівники Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України ніколи не працювали в цих органах та не мали жодного досвіду в сфері правоохоронної діяльності до призначення їх на ці відповідальні посади.

Питання контролю за діяльністю суддів та довіри суспільства до судів є одним з ключових при здійсненні правосуддя. Де ж взятись довірі до суду, якщо державний обвинувач, будучи одним з учасників процесу, ставить під сумнів доброчесність суду, в якому має довести свою позицію. Репресії на суддів призвели до "зрощування" прокуратури та суду, який так і не позбавився обвинувального ухилу. Дійшло до того, що Голова Верховного Суду нарікає на неможливість забезпечення обвинувальних вироків поки адвокатура буде сильнішою за прокуратуру. Що і для кого вона забезпечує?

Доки суддя не буде незалежним і не буде стояти на позиції рівності сторін в процесі, доти українцям залишається лише мріяти про справедливе правосуддя.

Конституційний Суд України скасував один з механізмів тиску прокуратури на суд і переслідування суддів, а чи стануть суди і судді при цьому порядними та доброчесними, покаже час. Є над чим працювати й законодавцю, про що прямо зазначено в самому рішенні Конституційного Суду України.

Державницький підхід в прокурорській діяльності має забезпечувати законність та правопорядок, які становлять суспільний інтерес. Наступний Генеральний прокурор України має забезпечити насамперед ефективне підтримання державного обвинувачення і покласти край політичним переслідуванням, які увійшли в моду при кожній зміні політичного режиму. 

Володимир Богатир, для УП

https://www.pravda.com.ua