Минулого року ми констатували екстрадиційне падіння, але на третій рік воєнного стану відбулось відновлення темпів екстрадиції в Україну на майже довоєнний рівень.

Відповідальні органи

Нагадаємо, у питанні видачі осіб в Україні діють Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (1993 року), Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року з протоколами, а також низка двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів.

Відповідно до норм розділу 44 КПК центральними органами України щодо видачі особи (екстрадиції), якщо інше не передбачено міжнародним договором України, є:

• Офіс Генерального прокурора – під час досудового розслідування (щодо підозрюваних, обвинувачених);
• Міністерство юстиції – під час судового провадження або виконання вироку (стосовно підсудних, засуджених).

Саме вони звертаються до компетентних органів іноземних держав із запитами про екстрадицію та розглядають аналогічні запити з-за кордону, організовують проведення екстрадиційної перевірки, а також прийняття-передання осіб, щодо яких прийнято рішення про видачу.

А от фактичну передачу особи (після набрання чинності відповідним рішенням) здійснюють Департамент з питань виконання покарань як міжрегіональний територіальний орган, Національна поліція та Міністерство внутрішніх справ (Нацгвардія). Вельми докладну інструкцію з різних аспектів міжнародного співробітництва у кримінальному процесі під час судового провадження було погоджено з усіма відповідальними за процес органами та затверджено наказом Міністерства юстиції від 19.08.2019 № 2599/5.

Також слід враховувати, що питання боротьби зі злочинністю, яка має транснаціональний характер або виходить за межі держави, вирішуються правоохоронними органами України виключно через Національне центральне бюро Інтерполу.

Його статус визначений у постанові Кабміну від 25.03.93 №220. Роль Укрбюро (Національне центральне бюро) сьогодні відіграє Нацполіція. На робочий апарат НЦБ покладено завдання з координації наших правоохоронних органів, а також взаємодії з генеральним секретаріатом Інтерполу та відповідними органами держав-членів.

Саме НЦБ надсилає партнерам запити про злочини та злочинців, розшукуваних осіб, предмети, документи, нагляд за особами, які підозрюються у скоєнні злочинів тощо, приймає і контролює реалізацію аналогічних запитів з-за кордону, проводить для іноземних правоохоронців оперативно-розшукові заходи в Україні, повідомляє центр та партнерів про затриманих іноземців та злочини, скоєні ними, формує за результатами своєї роботи банки даних, подає звіти до Генерального секретаріату Інтерполу.

Активізація видачі

Як ми вже досліджували раніше, до повномасштабного вторгнення, Росія та Білорусь залишались ключовими партнерами України у питанні екстрадиції. Адже майже дев’ять з десяти усіх екстрадицій надходили з цих країн. З початком активних бойових дій обсяг міжнародного співробітництва України за цим напрямом суттєво упав.

У департаменті міжнародного поліцейського співробітництва Нацполіції на наш запит повідомили, що впродовж 2022 року за безпосередньої участі НЦБ було здійснено екстрадицію:

• в Україну – 21 особи: з Польщі (12); з рф (3); з Іспанії (2); з Німеччини, Чехії, Молдови та Естонії (по 1);
• з України на територію іноземних держав – 31 особу: до Молдови (7); до Німеччини (4); до Туреччини (3); до Румунії (3); до рф, Узбекистану та Азербайджану (по 2); до Грузії, Іспанії, Кувейту, Литви, Ізраїлю, Таджикистану, Польщі та Угорщини (по 1).

Впродовж 2023 року:

• в Україну – 25 осіб: з Польщі (19); зі Швеції, Грузії, Бельгії, Литви, Казахстану та Словаччини (по 1).
• з України – 34 особи: до Чехії (10); до Молдови (8); до Азербайджану (5); до Казахстану (3); до Польщі та Німеччини (по 2); до Словаччини, Ізраїлю, Румунії та Литви (по 1).

Різко змінилися цифри видачі громадян у 2024 році. Україна отримала 75 осіб: з Польщі (44); з ФРН (17); з Румунії та Чехії (по 3); з Болгарії (2); з Естонії, Норвегії, Італії, Австрії, Іспанії та Литви (по 1);

А от показник екстрадиції з України залишився незмінним. На територію іноземних держав було видано також 34 особи: до Чехії̈ (12); до ФРН та Молдови (по 5); до Польщі (4); до США (2); до Італії̈, Австрії̈, Туреччини, Литви, Казахстану та Узбекистану (по 1).

Ця тенденція пояснюється двома суттєвими чинниками: по-перше, зростанням рівня злочинності серед мігрантів з України, по-друге, визнанням дедалі більшою кількістю країн ЄС «безпечними» більшості регіонів України. Цікавим, наприклад, є факт визнання безпечною Київської області, а от місто Київ таким не є, на думку чиновників з деяких країн ЄС, що виключає відправлення  екстрадованих осіб для тримання їх в Києві.

Нюанси року

Оприлюднена статистика роботи НЦБ Інтерполу у 2024 році свідчить про те, що за критерієм кількості опрацьованих документів найбільш інтенсивне співробітництво здійснювалося з правоохоронними органами Німеччини (5036), Чехії (3933), Польщі (3671), Молдови (2174) та Угорщини (1657).

Ключові напрями – протидія шахрайству, розшук транспортних засобів, розслідування грабежів та крадіжок, розшук безвісти зниклих дорослих.

Що стосується розшуку та екстрадиції (ці поняття слід розрізняти, бо розшук далеко не завжди тягне за собою екстрадицію), то за ініціативи НЦБ Інтерполу в Україні в банках даних Генерального секретаріату Інтерполу сьогодні перебуває 2047 осіб. З них  961 червоне оповіщення, тобто розшук з метою затримання, арешту, обмеження свободи пересування та подальшої видачі (екстрадиції) в Україну. Понад третину з них (364) було виставлено у 2024 році. З таким показником Україна посіла тринадцяте місце у світі та шосте у Європі за кількістю опублікованих торік червоних оповіщень.

Допомога у кримінальних справах

Про активізацію роботи на міжнародному напрямі щодо видачі свідчать і відкриті дані звітності Офісу Генпрокурора, що стосується надання правової допомоги під час досудового розслідування.

По-перше, у 2024 році суттєво зросла кількість запитів, отриманих від іноземних партнерів, — 44, порівняно з 26 у 2023 та 28 у 2022-му.

Втім, найбільше звернень українською стороною було виконано саме у 2022 році — 97. Очевидно, наша держава накопичила «борги» за минулі періоди й вирішила виконати запити у перший рік повномасштабної агресії. Бо далі цей показник знизився: 33 у 2023 та 52 у 2024-му.

А от картина задоволення запитів вітчизняних правоохоронців дещо інша. У 2022 році Україна надіслала за кордон найбільше звернень українських установ щодо видачі — 606, що вчетверо перевищує показники 2023 (150) та 2024 (224). Разом із тим, кількість виконуваних запитів навпаки поступово зростала: 53 у 2022-му; 96 у 2023-му та 119 у 2024-му. Але навіть за такої ситуації очевидно, що на стадії досудового розслідування позитивно для української сторони вирішується трохи більше половини прохань про видачу.

Якщо аналізувати дані останнього року по відомствах, то за кількістю звернень про екстрадицію лідерами є:

1. Національна поліція – 149;
2. Національне антикорупційне бюро – 36;
3. ДБР – 30.

Органи прокуратури зверталися лише 19 разів. Ще менше просили Служба безпеки України (7) та Бюро економічної безпеки (1). При цьому українські судові органи питаннями екстрадиції у 2024 році не цікавилися взагалі.

Засуджені та умови тримання

Зростання кількості прийнятих з-за кордону осіб підтвердили нам і в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань.

Там нагадали, що порядок фактичної передачі особи, щодо якої прийнято рішення про видачу (екстрадицію), визначено у ст. 593 КПК, і повідомили, що за три роки (2022 – 2024) було передано 112 осіб: 17 – у 2022; 22 – у 2023 та 73 – у 2024-му.

Найбільш активно видавали громадян Польща (68), Німеччина (16) та Чехія (6). Саме ці країни екстрадували до України 80,4% від усієї кількості засуджених.

Що стосується зворотного «напрямку», то він виявився стабільним: 33 видачі у 2022 році, 34 – у 2023 та 35 – у 2024-му. За три останні роки найбільше іноземців Україна видала Чехії (22), Молдові (22), Німеччині (10), Азербайджану (8) та Польщі (7).

Отже, аналіз статистики екстрадиційних процедур свідчить про поступове відновлення міжнародного співробітництва України у сфері кримінальної юстиції. Збільшення кількості видач у 2024 році, зокрема з країн Європейського Союзу, можна пояснити як збільшенням кількості українських громадян за кордоном, які мають проблеми з інтеграцією, так і вичерпанням ліміту довіри та певною втомою правоохоронних органів іноземних країн, що дали прихисток нашим співгромадянам.

Але певних дій вжила й українська сторона. Зокрема, в частині умови тримання ув’язнених. Раніше неналежні умови часто ставали підставою для відмови в екстрадиції.

Сьогодні в окремих місцях несвободи створили більш сприятливі умови (наприклад, збільшили площу на одного ув’язненого з 2,5 до 4 кв. м.). І їх об’єднали в окремий перелік установ виконання покарань для тримання засуджених до позбавлення волі, переданих в Україну для відбування покарання, а також підозрюваних, обвинувачених, засуджених до позбавлення волі, стосовно яких компетентний орган іноземної держави ухвалив рішення про їх видачу в Україну (екстрадицію) для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку. Він був затверджений наказом Мінʼюсту від 16.01.2024 №152/5 і до нього протягом року щонайменше тричі протягом року вносилися зміни.

Згідно з останньою редакцією наказу від 17.09.2024 до переліку потрапили 19 державних установ:

• Білоцерківська виправна колонія (№ 35);
• Житомирська виправна колонія (№ 4);
• Збаразька виправна колонія (№ 63);
• Дрогобицька виправна колонія (№ 40);
• Коломийська виправна колонія (№ 41);
• Закарпатська установа виконання покарань (№ 9);
• Чортківська установа виконання покарань (№ 26);
• Львівська установа виконання покарань (№ 19);
• Чернівецький слідчий ізолятор;
• Рівненський слідчий ізолятор;
• Вінницька установа виконання покарань (№ 1);
• Хмельницький слідчий ізолятор;
• Житомирська установа виконання покарань (№ 8);
• Черкаський слідчий ізолятор;
• Криворізька установа виконання покарань (№ 3);
• Одеський слідчий ізолятор;
• Ізмаїльський слідчий ізолятор;
• Кропивницький слідчий ізолятор;
• Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12).

Цікаво й те, що знайти інформацію про формальне збільшення площі на одного ув’язненого з 2,5 до 4 кв.м неможливо з причин відсутності такого нормативного закріплення, проте у випадку потенційної екстрадиції чиновники своїми листами дають таке запевнення. Цей когнітивний дисонанс позбавляє українських чиновників від почуття дискомфорту під час надіслання запевнень європейським колегам, а деякі єврочиновники через соціальний тиск, своєю чергою, більш сміливо ухвалюють рішення про допустимість і безпечність умов тримання в Україні.

Така невідповідність між тим, у що вірять юристи (європейські цінності), і тим, як вони поводяться (видаючи бажане за дійсне), спонукає їх чинити дії (визнавати регіони безпечними та умови тримання належними), які допоможуть звести до мінімуму почуття дискомфорту. Проте ситуація з правами людини, доступом до правосуддя та самим правосуддям є такою ж критичною, як і ситуація з місцями тримання під вартою, де, зокрема, відбуваються вбивства та інші злочини. Постійні повітряні тривоги і загрози ракетних ударів, на жаль, постійно спостерігаються по всій країні, про що свідчить їх інтерактивна карта та статистика.

Так чи інакше, тенденцію змінено. Якщо торішнє дослідження вказувало на екстрадиційне падіння, то цього року можна відмітити показники, які майже досягнули довоєнного часу. Цікаво, що до країн, які здійснюють видачу, повернулись Німеччина, Польща Австрія та інші.

https://pravo.ua