21 листопада, Вольфсон коледж Оксфордського університету зібрав провідних науковців, арбітрів та юристів-практиків із ключових арбітражних юрисдикцій світу на IX Oxford Arbitration Day.
Ініціатива Національного антикорупційного бюро обмежувати право власності на підприємствах без рішення суду сама створює нові корупційні можливості.
Заслужений юрист України та адвокат Володимир Богатир вважає, що ініціатива Національного антикорупційного бюро обмежувати право власності на підприємствах без рішення суду сама створює нові корупційні можливості
Ініціатива НАБУ, що передбачає обмеження прав власності на підприємства за рішенням Директора НАБУ та без необхідності судового розгляду, суперечить не лише Конституції, а й Кримінальному процесуальному кодексу України, який послідовно забезпечує судовий контроль.
Вантажний рухомий склад залізничного транспорту становить критичну інфраструктурну компоненту національної економіки, визначаючи пропускну спроможність логістичних ланцюгів і обсяги торгівельних операцій. Аналіз динаміки змін парку вагонів у 2014-2024 роках вказує на значні диспропорції у його складі. Докладніше – в колонці Володимира Богатира.
Обвинувальний акт у кримінальному процесі не є ані вироком, ані доказом вини, його єдина функція – процесуально окреслити межі обвинувачення. За вимогами ст. 291 КПК України він має містити виклад фактичних обставин, які підтверджуються належними доказами, що є у матеріалах справи. Але у практиці органів досудового розслідування утвердилася тенденція сприймати сам факт складання обвинувального акта як підтвердження доведеності вини. Такий підхід трансформує акт із процесуального документа в інструмент формування громадської думки та створює ризик підміни презумпції невинуватості припущеннями обвинувачення.
Трансформація українського партійного поля демонструє не стільки еволюцію політичної конкуренції, скільки еволюцію самої функцій держави, від пасивного реєстратора, що лише легітимізував партії, до активної регулятора політичного простору.
Правозастосовна практика демонструє загрозливу тенденцію до ретроспективної криміналізації господарських відносин, які протягом тривалого часу вважалися легітимними та здійснювалися у повній відповідності до регуляторних норм. В рамках цієї тенденції, правомірна діяльність суб’єктів господарювання перекваліфіковується на «створення видимості законності», де суб’єктивна інтерпретація слідства підміняє собою об’єктивні критерії складу злочину.
В умовах війни політики та загальнополітичні ЗМІ час від часу вибухають новинами про позбавлення Президентом громадянства України бізнесменів, політиків, зрадників, колаборантів. Юридичні видання ставляться до такої інформації більш стримано. Чому – спробуємо розібратися.
Неможливість бути апатридом
З правової точки зору правильно говорити не про позбавлення особи громадянства, а про втрату нею громадянства України. І між цими термінами є одна принципова різниця, яку не можна відкидати.
Щоб зрозуміти логіку підходу до розв’язання питань громадянства, ми маємо брати до уваги три аксіоми, які містить Конституція України:
- по-перше, в Україні існує єдине громадянство;
- по-друге, громадянин України не може бути позбавлений громадянства. Водночас не може обмежуватися і право змінити громадянство;
- по-третє, підстави набуття та припинення громадянства визначаються виключно на рівні закону. Тобто ні Президент, ні Кабмін, ні Державна міграційна служба чи будь-який інший орган не можуть встановлювати правила.
Конвенція про скорочення без громадянства 1961 року та Конвенція про статус апатридів 1954 року (оскільки Україна приєдналася до них у 2013 році, вони мають силу закону) додатково закріплюють такі принципи:
- якщо законодавство держави дозволяє відмову від громадянства, така відмова не повинна призводити до втрати громадянства, крім випадків, коли відповідна особа має або набуває інше громадянство;
- держава не може позбавити особу її громадянства, якщо таке позбавлення зробить цю особу апатридом.
Отже, перший важливий висновок полягає в тому, що особа, навіть коли вона вчинила злочин проти держави, ані добровільно, ані примусово не може припинити правовий зв’язок з Україною (чим по суті і є громадянство), якщо вона не має громадянства іншої країни.
Не ініціює, а лише засвідчує
Відповідно до Закону «Про громадянство України» втрата громадянства по своїй суті є розплатою громадянина за якісь активні дії, які можна умовно позначити як моральну зраду своїй країні (не плутати з державною зрадою, що є злочином).
Такими діями (підставами для втрати громадянства) є лише три:
- добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави;
- коли свого часу особа отримала громадянство України шляхом обману (наприклад, подання фальшивих або неправдивих документів);
- добровільний вступ на військову службу в іншій державі.
У цьому випадку підхід держави такий: оскільки особа знехтувала зв’язком з Україною, вона, хоча цього і не бажає, втрачає статус громадянина. І роль держави тут (і це другий важливий висновок) є похідною – лише оформити факт втрати громадянства. Ініціювати припинення громадянства (позбавляти особу громадянства) держава не може!
Крім втрати громадянства, закон допускає також добровільний вихід із громадянства за клопотанням. Якщо не брати окремі випадки (діти, сім’я тощо), то за загальним правилом вихід із громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.
Але тут є цікавий нюанс: закон не дозволяє вихід із громадянства, якщо особі, яка клопоче про вихід із громадянства України, в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або стосовно неї в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили й підлягає виконанню.
Таким чином, навіть якщо Україна прагне позбутися свого громадянина, останній повинен або мати громадянство іншої держави (тоді можливе оформлення втрати статусу), або хоча б ініціювати отримання громадянства іншої держави та подати клопотання про вихід із громадянства України.
Оформлення втрати та оскарження
Питання втрати громадянства вирішуються Комісією при Президентові України з питань громадянства. Подання до цієї комісії можуть внести державні та правоохоронні органи, які виявили підстави для втрати громадянства (наприклад, наявність чинного паспорта іноземної країни).
За підсумками засідання комісія ухвалює рішення внести на розгляд Президента України пропозицію про задоволення подання про втрату громадянства України та вважати особу такою, що втратила громадянство України. Голова Комісії скеровує цю пропозицію Президенту разом із проєктом указу. І саме указ стає фінальною крапкою у вирішенні питання громадянства особи.
Указ Президента можна оскаржити лише у Верховному Суді. І відповідні прецеденти вже мали місце.
Так, наприклад, у справі № 9901/166/21 Касаційний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову особі, яка мала подвійне громадянство. Велика Палата, переглядаючи рішення за апеляційною скаргою, окремо зауважила, що припинення громадянства України внаслідок його втрати через активні дії повнолітньої людини, спрямовані на набуття громадянства іншої держави, не є позбавленням громадянства України.
Більш цікавою з позиції аргументації може стати справа про оскарження Указу Президента № 898/2022 від 28.12.2022, тексту якого немає у відкритому доступі, але про який ЗМІ пошили інформацію, що він призупинив (такого інструмента в законі, звісно, немає) громадянство тринадцяти священників УПЦ МП. Ці особи тепер начебто можуть бути депортовані.
Принаймні один із фігурантів виявив бажання оскаржити цей указ і подав заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії указу та заборони Державній міграційній службі вчиняти будь-які дії на виконання вимог указу в частині, що стосується його, до набрання законної сили судовим рішенням у справі. Звісно, оскільки за Кодексом адміністративного судочинства не допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів Президента України, Касаційний адмінсуд відмовив у задоволенні заяви (див. ухвалу у справі № Зп/990/1/23). Але з викладених у рішенні обставин випливає, що особа не мала іншого громадянства. Принаймні під час обшуків будь-яких документів щодо наявності громадянства іншої держави виявлено і вилучено не було.
Тож що стосується окремих бізнесменів, політиків та священнослужителів, ці випадки слід розглядати кожен окремо, а правову оцінку можна давати, виключно аналізуючи відповідні укази Президента України. Ба більше, найчастіше широкому загалу невідомо, чи є такі особи підозрюваними чи обвинуваченими в кримінальних провадження та чи мають вони громадянство інших країн. У публічному доступі немає указів щодо позбавлення громадянства, оскільки вони містять персональні дані, а отже, немає також обґрунтування таких рішень.
Наприклад, наскільки нам відомо, останній Указ Президента України про припинення громадянства України внаслідок виходу з громадянства України було видано 2 жовтня 2021 року (№ 548) щодо 1087 осіб. Але він відсутній в публічному доступі.
А от таку статистику, найімовірніше, можна дізнатись в управлінні з питань громадянства департаменту з питань громадянства, помилування, державних нагород Офісу Президента України.
https://pravo.ua