Nowiny

Водії під час управління транспортним засобом на дорозі набувають статусу учасника дорожнього руху. Сама ж безпека руху залежить від виконання правил дорожнього руху всіма його учасниками. Контроль за виконанням правил дорожнього руху покладено на відповідні підрозділи Національної поліції України. Її права та обов’язки, як і учасників дорожнього руху, визначаються Конституцією України, Законом «Про національну поліцію», Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кодексом адміністративного судочинства України, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі тощо.

 


Юрій СУГОНЯКО,
адвокат Адвокатського об'єднання «Богатир і партнери»

Права водіїв

На патрульну службу покладено завдання Запобігання кримінальним, адміністративним право порушенням; попередження, виявлення та припинення кримінальних та адміністративних правопорушень, випадків насильства в сім’ї, а також виявлення причин і умов, що сприяють їх вчиненню. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби в разі:

  1. якщо водій порушив Правила дорожнього руху;
  2. якщо є очевидні ознаки,що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;
  3. якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньотранспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те,що транспортний засіб або вантаж можуть бути об’єктом чи знаряддям учинення дорожньотранспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;
  4. якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;
  5. якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;
  6. якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським, або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньотранспортних пригод;
  7. якщо уповноважений орган державної влади прийня врішення про обмеження чи заборону руху;
  8. якщо спосіб закріплення вантажу на транспортномузасобі створює небезпеку дляінших учасників дорожньогоруху;
  9. порушення порядку визначення й використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв.

Поліцейський зобов’язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки. Його дії більш детально регламентуються в Інструкцієї з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.

Адміністративний процес
Процес притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягують до такої відповідальності. Проте на практиці мають місце порушення таких прав.
   Стаття 62 Конституції України закріплює положення, що відображають сутність презумпції невинуватості: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може бути піддана покаранню, поки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях».
  Якщо є підстави вважати, що вчинено адміністративне правопорушення, складається або протокол, або виноситься постанова в залежності від складу правопорушення. Відповідно до ч. 2 ст. 258 КУпАП – протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції. У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
  А відповідно до ч. 3 ст. 258 КУпАП, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення й адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, в тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
   Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Відповідно до ст. 276 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
  Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року N 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що в наведених положеннях кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише в разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.
  Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, факт порушення Правил дорожнього руху та правомірність винесення оскаржуваної постанови не доведено, доказів, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа)встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суду доводить патрульна поліція.
  У силу принципу презумпції невинуватості,  діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
  Варто зазначити, що визначення «на місці вчинення правопорушення» та «за місцем його вчинення» – не є тотожними й мають різне значення, про що зазначається в Рішенні Конституційного суду України від 26 травня 2015 року №5-рп\2015: «Аналіз положень глави 22 кодексу в системному зв’язку з положеннями його глави 17 вказує на те, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться в статтях 258, 276 кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване в положенні частини першої статті 276 кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення в межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України». 
  Крім того, форма постанови у справі про адміністративне правопорушення повинна відповідати Додатку 6 до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.
  Частина 3 ст. 258 КУпАП передбачає, що працівник патрульної поліції може винести постанову на місці вчинення правопорушення, тобто на місці зупинки транспортного засобу. Проте постанова не може бути винесена без розгляду адміністративної справи. Постанова щодо притягнення особи до відповідальності виноситься за результатами розгляду справи. частина 3 ст. 258 КУпАП вказує на те, що працівник патрульної поліції повинен дотримуватися вимог ст. 283 КУпАП, яка зазначає, що постанова виноситься лише за результатами розгляду справи. При цьому обов'язок складання протоколу у випадку заперечення особи про визнання правопорушення патрульними поліцейськими ігнорується.
  Таким чином, ст. 276 вказує, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, тобто за місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.

Щодо практики незаконного розгляду справи
  Практика
незаконного розгляду справи за місцем зупинки транспортного засобу порушує низку правових норм. Так, частиною1 статті 59 та частині 2статті 64 КонституціїУкраїни, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника, вибраного ним на власний розсуд; статті 2,пункту З статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, де зазначено, що держава повинна гарантувати кожному, чиї права і свободи порушено, ефективний засіб правового захисту та можливість вільного вибору захисника; принципу 1 «Основних принципів, що стосуються ролі юристів», прийнятих восьмим Конгресом ООН з питань попередження злочинності і поводження з правопорушниками, який передбачає, що кожна людина має право звернутися до будь-якого юриста за допомогою для захисту й відстоювання своїх прав та захисту їх на всіх стадіях судочинства.Із метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного й об'єктивного з’ясування обставин справи, вирішення її у відповідності із законом уповноважений орган(посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чиє обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 кодексу).
  Згідно з частиною першою статті 268 кодексу особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, в цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце й час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
  Указані положення є законодавчими гарантіями об’єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише в разі, якщо особі буде надано достатній проміжок часу для підготовки до розгляду справи, пошуку адвоката, ознайомлення з матеріалами справи тощо.
  На практиці розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувається на місці зупинки транспортного засобу.
  Постанова може бути винесена без пояснень суті порушення,без достатніх та належних доказів, свідків, засобів фіксації на підставі суб'єктивної думки патрульного поліцейського, форма постанови може не відповідати затвердженій. Наприклад, коли постанова друкується на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального телекомунікаційного обладнання та виглядає як фіскальний чек.
 Таким чином, водію, на якого оформлюється адміністративний матеріал і сам він не визнає факт вчинення адміністративного правопорушення, варто оспорювати таке оформлення в суді в порядку адміністративного судочинства.

Питання юрисдикції
  Варто
зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
  Відповідно до глави 16 Розділу IIIКУпАП до органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, належать органи внутрішніх справ (міліція), які згідно зі статтею 122 КУпАП розглядають, зокрема, справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням Правил дорожнього руху, та вирішують питання про притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності й накладання адміністративних стягнень.
  Із системного аналізу наведених норм слідує, що адміністративні суди не розглядають публічно-правові справи про адміністративні правопорушення, оскільки їх розглядають визначені главою 16 Розділу III КУпАП органи, які приймають за результатами розгляду відповідні постанови.
  Тому адміністративний суд не вирішує питання щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності, а перевіряє законність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у таких справах.

Повернення судового збору
  Досить часто судами задовольняється позов про визнання дій патрульного поліцейського незаконними, але залишається невирішеним питання судового збору. Згідно зі ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом.До витрат, пов’язаних із розглядом справи, належать:

  1. витрати на правову допомогу;
  2. витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
  3. витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;
  4. витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

  Частинами 1, 2 ст. 94 КАС України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони-суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
  Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу – відповідно до тієї частини вимог, в задоволенні яких позивачеві відмовлено. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 168 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадку, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
  Відповідно до ч. 6 ст. 94 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
  Отже, якщо в рішенні суду не вирішено питання щодо судового збору, учасник судового процесу вправі подати заяву про винесення додаткової ухвали з цього питання.

FaLang translation system by Faboba