Якби у світі проводили рейтинг країн за кількістю реформ, Україна, напевно, щороку посідала там призові місця. Адже підготовка проєктів законів – одне з найулюбленіших занять армії чиновників. І цю армію постійно намагаються скорочувати.
Станом на 27 січня ліквідований Окружний адміністративний суд міста Києва продовжує передавати справи, що перебувають у його володінні, до Київського окружного адміністративного суду.
За українськими традиціями реформування, коли немає можливості позбутися неугодного керівника, ліквідують усю установу. Вартість для бюджету і негативні наслідки до уваги, як правило, не беруться. Так сталося з Окружним адміністративним судом м.Києва.
Рішення ЄСПЛ за скаргами двох колишніх суддів КС не назвеш дивним або неочікуваним. Не викликає особливої цікавості й мотивація. Навряд його часто цитуватимуть у Страсбурзі. Втім, кілька висновків з цієї справи для України можна зробити.14 серпня 2020 року відбулося засідання Печерського районного суду м. Києва з розгляду клопотання Державного бюро розслідувань про здійснення спеціального досудового розслідування відносно адвоката, заступника міністра юстиції у 2007-2011 роках Володимира Богатиря.
Незважаючи на цілковитий правовий абсурд, суть кримінального провадження наразі не була предметом судового розгляду. Хоча, слід зауважити, що В.Богатиря переслідують лише за сумлінне виконання своїх посадових обов’язків, а саме —офіційне опублікування рішення Конституційного Суду, яке є частиною чинної Конституції.
Натомість, сторона обвинувачення в особі прокурора “реформованого” Офісу Генерального прокурора робила усе можливе, аби не допустити до участі у процесі залучених клієнтом захисників, зокрема й мене. Прокурор завчасно вручив матеріали адвокату з центру надання БПД. Натомість, коли адвокат з центру БПД повідомила про припинення своїх повноважень та передала матеріали клопотання про здійснення заочного розслідування, прокурор принципово відмовився на прохання адвокатів передати ці матеріали залученим захисникам В.Богатиря.
Саме по собі розслідування відбувається за фактом винесення начебто неправосудного рішення КС від 30.09.2010 №20-рп/2010, яке є чинним і до сьогодні. Власне воно є остаточним і не підлягає оскарженню і набуло чинності з моменту його проголошення, а не його друку.
Це безпрецедентний випадок політичного переслідування колишнього державного службовця за виконання рішення КС, яке відбувається на підставі постанови Верховної Ради від 24.02.2014 № 775-VII «Про реагування
на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді».
Нею було протиправно звільнено низку суддів КС та зобов’язано Генеральну прокуратуру України порушити кримінальне провадження по факту прийняття рішення КС №20-рп/2010 і притягти усіх винних осіб до відповідальності. При цьому жодного суддю КС до відповідальності ніхто не притягував, а справи про поновлення, як мінімум трьох звільнених суддів перебувають на розгляді в ЄСПЛ.
Нагадаємо, що поточна редакція Конституції, а саме пп.15 та 16 «Перехідних положень» Конституції, викладені з урахуванням вимог рішення КС № 20 рп/2010 від у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів щодо відповідності Конституції (конституційності) закону «Про внесення змін до Конституції України» від 8.12.2004 № 2222-IV.
Тобто, якщо виходити з логіки слідства, наша держава живе за Конституцією, частина якої визнана слідчими неправосудною!
А хто дав право слідчим ставити під сумнів правосудність рішень КС?
Дії парламенту по втручанню в діяльність правоохоронних органів були предметом не одного рішення КС. До чого це призвело? За інформацією секретаріату Комітету Верховної Ради з питань правової політики, у секретаріаті відсутній паперовий варіант чинної Конституції. Натомість у своїй роботі він використовує електронний варіант Основного Закону, текст якого розміщений на веб-сторінці Верховної Ради та є скомпільованим на основі офіційних публікацій у «Відомостях Верховної Ради України» тексту Конституції, прийнятої на п’ятій сесії ВР 28 червня 1996 року, із наступними змінами і доповненнями.
Добре, що хоч суд, на відміну від таких правоохоронців, без застережень приймає повноваження захисників. Адже стороною обвинувачення не надано підтвердження не чинності таких повноважень. Як зазначила адвокат Регіонального центру з надання безплатної вторинної правової допомоги, Єдиний реєстр державний реєстр судових рішень містить десятки рішень про зобов’язання слідчих і прокурорів допустити адвокатів В.Богатиря. Проте сторона обвинувачення, систематично порушуючи ці приписи, намагаються залучити адвокатів з центру БПП з метою порушення права на захист при проведенні окремих слідчих дій.
Не зважаючи на позицію суду, ДБР та ОГП продовжують відмовляти в реалізації права на захист у цій справі, посилаючись на надумані підстави. Вони сумніваються в дійсності договорів про надання правової допомоги, оскільки клієнт перебуває за кордоном. Здається, що реформа прокуратури не до чого гарного на жаль не призвела.
Утім, це не цікавить керівництво ОГП, яке направляє переводить в реформований офіс малоефективного прокурора, який за 8 років роботи спромігся добитися одного вироку і то — виправдувального. А розслідування в ДБР здійснює колишній прокурор з Дніпропетровщини, скаргу на якого написав прокурор області в зв’язку з керуванням автотранспортним засобом напідпитку у 2019 році. До того ж систематично порушував правила дорожнього руху у 2017-2019 роках, не декларувавши у цей період користування жодними транспортними засобами. Щоб уникнути відповідальності за скаргою, яка розглядалась
Кадровою комісією з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів його без проходження конкурсу та перевірки доброчесності було переведено з органів прокуратури до Державного бюро розслідувань.
Такі кадрові реформування і перестановки й призводять до постановки під сумнів великорозумними і «добропорядними» знавцями права діючого рішення Конституційного Суду.
https://zib.com.ua/