Звітність Антимонопольного комітету демонструє активну роботу: справи розглядаються, порушення фіксуються, штрафи накладаються. Однак Рахункова палата виявила глибокий розрив між ухваленням рішень та їх виконанням. Причини цього розриву змушують переглянути межі відповідальності регулятора.
Кримінальне законодавство враховує мету, мотив і спосіб учинення правопорушення, розмір завданої шкоди, кількість співучасників та інші характеристики протиправної поведінки. Водночас мова, якою формується, виражається та реалізується кримінально протиправний умисел, самостійного правового значення не має. Такий підхід видається непослідовним на тлі сформованої практики мовного контролю.
В Україні система публічних закупівель стала формальною оболонкою: держава не бачить повного обсягу витрат, а переважна більшість процедур, які називають конкурентними, не є такими по суті. При цьому офіційна статистика радше маскує наявні проблеми, ніж дає основу для їх усунення, що є прямим викликом євроінтеграції.
Наприкінці 2026 року міжнародну правничу спільноту очікує подія, значення якої важко переоцінити. Вперше за багато років орган, який є єдиним механізмом правового захисту особи від зловживань каналами Інтерполу, оновлюватиметься одночасно й у повному складі.Чинним законодавством передбачено чітку процедуру передачі арештованих активів підприємств в управління Агентству з розшуку та менеджменту активів (АРМА). Але останнє слово у цьому питанні завжди за судом.
Про це заявив заслужений юрист України Володимир Богатир у колонці РБК-Україна.
Він зазначив, що за правилами Кримінального процесуального кодексу, усі докази у справах мають зберігатися у стані, придатному для їх використання. Коли йдеться про обʼєкти, вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вони передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності – за рішенням слідчого судді чи суду до Агентства з розшуку та менеджменту активів.
Експерт також підкреслив, що якщо ж арешт накладається на активи підприємства і судом вирішено питання про їх передачу, АРМА має обовʼязок зберегти не лише активи як такі, але і їхню економічну вартість, а за можливості – збільшити її.
Однією із конституційних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції).
"Сьогодні перелік тих ухвал, які можна оскаржити в апеляції, складається з пʼятнадцяти позицій. І серед них немає рішень, що стосувалися б питань передачі майна в управління. Найближчою за змістом є ухвала про арешт майна або відмову у ньому. Але при цьому слід ураховувати два аспекти. По-перше, процедура передачі майна в управління АРМА має самостійні умови прийнятності, які відмінні від критеріїв застосування арешту майна. По суті вона становить окреме більш обтяжливе порівняно з арештом втручання в право мирного володіння майном", - зазначив експерт.
За словами Богатиря, ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні клопотання органу досудового розслідування про передачу майна в управління АРМА не може бути оскаржена. Втім, посилаючись на загальні норми КПК, сторона обвинувачення все ж подає апеляційні скарги.
Кримінальне процесуальне законодавство передбачає спеціальну процедуру зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління АРМА. І під час розгляду цього питання слід керуватися як загальними нормами (зокрема щодо порядку розгляду подання слідчого), так і спеціальними (ст. 100 КПК щодо порядку зберігання речових доказів, ст. 309 КПК щодо переліку судових рішень слідчого судді, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку).
За словами юриста, зрозуміло, що під час досудового розслідування оскарження ухвал слідчого судді про передачу майна в управління АРМА або про відмову у такій передачі за процесуальним законом неможливе. Поскаржитися до апеляції можуть лише потерпілий, підозрюваний чи третя особа на ухвалу слідчого судді щодо арешту майна.
"За будь-яких обставин ми маємо розуміти, що висновки про застосування норм права, якщо вони вже викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Відтак, усі інші правові позиції, зокрема представників АРМА, слідчих, прокурорів, що відмінні від думки ВС є неприйнятними", - додав адвокат Володимир Богатир.