Вантажний рухомий склад залізничного транспорту становить критичну інфраструктурну компоненту національної економіки, визначаючи пропускну спроможність логістичних ланцюгів і обсяги торгівельних операцій. Аналіз динаміки змін парку вагонів у 2014-2024 роках вказує на значні диспропорції у його складі. Докладніше – в колонці Володимира Богатира.
Обвинувальний акт у кримінальному процесі не є ані вироком, ані доказом вини, його єдина функція – процесуально окреслити межі обвинувачення. За вимогами ст. 291 КПК України він має містити виклад фактичних обставин, які підтверджуються належними доказами, що є у матеріалах справи. Але у практиці органів досудового розслідування утвердилася тенденція сприймати сам факт складання обвинувального акта як підтвердження доведеності вини. Такий підхід трансформує акт із процесуального документа в інструмент формування громадської думки та створює ризик підміни презумпції невинуватості припущеннями обвинувачення.
Трансформація українського партійного поля демонструє не стільки еволюцію політичної конкуренції, скільки еволюцію самої функцій держави, від пасивного реєстратора, що лише легітимізував партії, до активної регулятора політичного простору.
Правозастосовна практика демонструє загрозливу тенденцію до ретроспективної криміналізації господарських відносин, які протягом тривалого часу вважалися легітимними та здійснювалися у повній відповідності до регуляторних норм. В рамках цієї тенденції, правомірна діяльність суб’єктів господарювання перекваліфіковується на «створення видимості законності», де суб’єктивна інтерпретація слідства підміняє собою об’єктивні критерії складу злочину.
Як «посилення захисту» може зруйнувати конституційні гарантії
Переважна більшість реформаторських декларацій у кримінально-правовій сфері відкривається посиланням на презумпцію невинуватості та принцип змагальності. Водночас дані Державної судової адміністрації (ДСА) засвідчують, що максима in dubio pro reo в Україні переважно лишається декларативною, а не повсякденною судовою реальністю. З 2008 по 2024 рр. частка осіб, виправданих судами першої інстанції, коливалася поблизу одного відсотка і лиш інколи підіймалася вище цієї позначки. 
Адвокат Володимир Богатир у колонці «Української правди» критикує подекуди декларативне дотримання принципів «презумпції невинуватості» й змагальності в кримінальних процесах, констатуючи глибинну кризу вітчизняної судової системи.В Україні державні органи намагаються перекласти відповідальність за порушення контрагентів на замовників. Юристи та суди стверджують, що компанія-замовник не несе відповідальності за дії контрагента після завершення господарської операції.
В українській господарській практиці трапляються випадки, коли державні органи, зокрема правоохоронні, намагаються перекласти відповідальність за порушення, допущені контрагентами, на замовників товарів та послуг. Особливо це стосується ситуацій, пов’язаних з ймовірною несплатою податків. Однак позиція юристів та суду однозначна - компанія-замовник не несе відповідальності за дії контрагента після завершення господарської операції, пише УНН.
Прецедент перекладання відповідальності
Раніше УНН розповідав про прецедент, який виник з науково-виробничою фірмою ТОВ "МС АВІА-ГРЕЙД", яку звинуватили у нібито легалізації коштів через співпрацю з контрагентами. У компанії повідомили, що правоохоронні органи дійшли своїх висновків, спираючись на вибіркові банківські виписки, не звертаючись безпосередньо до самого підприємства і не проводячи повноцінної перевірки первинної документації.
При цьому у "МС АВІА-ГРЕЙД" наполягають, що всі господарські операції підтверджуються відповідними документами, вони були проведені в межах чинного законодавства та не містять жодних порушень. У компанії підкреслили, що дії постачальників після виконання контракту не можуть бути підставою для висування претензій до замовника, який діє добросовісно і в межах правового поля.
У "МС АВІА-ГРЕЙД" розцінюють таку ситуацію, як спробу чинити безпідставний репутаційний тиск на бізнес, що в умовах повномасштабної війни виконує критично важливі завдання на користь держави, зокрема й в оборонній сфері.
Позиція юристів
Юристи, опитані УНН, наголошують, що замовник не може нести відповідальність за дії постачальника після завершення договірних відносин.
Компанія-замовник діє в межах договірних відносин зі своїм контрагентом, і не може відповідати за належне виконання ним своїх податкових зобов’язань
Аналогічну позицію займає й адвокат Сергій Пагер. Він нагадує, що принцип індивідуальної відповідальності закріплений у ст. 61 Конституції України, і європейська судова практика не допускає притягнення платника податків до відповідальності за дії третіх осіб.
Якщо говорити в розрізі податкових перевірок, то необхідно зазначити, що стаття 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи. З урахуванням підходів ЄСПЛ, викладених у рішеннях у справах "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії", "Булвес АД проти Болгарії", "Інтерсплав проти України", платник податків не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Зазначене також підтверджується численною судовою практикою
Реальність відносин має бути підтверджена
За умови, що господарська операція була реальною, товар був поставлений, відповідні акти прийому-передачі підписані, а платіж проведений - жодних претензій до замовника бути не може.
Повертаючись до ситуації з ТОВ "МС АВІА-ГРЕЙД", варто зазначити, що подібна справа вже розглядалася в межах судової експертизи, яку проводили фахівці "Науково-дослідної лабораторії судових експертиз". За результатами економічного дослідження було встановлено: якщо компанія-замовник фактично отримала товар або послугу, до яких не було жодних зауважень чи рекламацій, має повний пакет підтверджувальних документів і діяла відповідно до вимог закону − вона не несе відповідальності за подальші дії контрагентів. У такому випадку претензії до неї є необґрунтованими.
Експерти вказують, що нерідко аби надати ваги своїм доказам правоохоронці вдаються до деяких маніпуляцій, наприклад називають поверхневі перевірки – "аналітичними дослідженнями" або "аналітичними довідками", які, на практиці не мають юридичної сили. Але саме на основі таких документів, формуються кримінальні справи і звинувачення щодо добросовісних компаній. Тобто нерідко звинувачення базуються на опосередкованій відповідальності, що можна розцінювати як свавілля.
Так звані "аналітичні дослідження" Державної податкової служби прямо не передбачені законодавством
Тож очевидно, що компанія-замовник не повинна і не може нести відповідальність за дії третіх осіб, якщо вона діяла добросовісно, отримала товар чи послугу, вчасно оплатила їх та має всі підтверджувальні документи. Спроби правоохоронців притягти замовників до відповідальності за дії контрагентів — це порушення базових принципів права, зокрема Конституції України, і повинні оскаржуватися в суді. Право в України не повинне працювати за принципом "винен, бо знайомий".