Вантажний рухомий склад залізничного транспорту становить критичну інфраструктурну компоненту національної економіки, визначаючи пропускну спроможність логістичних ланцюгів і обсяги торгівельних операцій. Аналіз динаміки змін парку вагонів у 2014-2024 роках вказує на значні диспропорції у його складі. Докладніше – в колонці Володимира Богатира.
Обвинувальний акт у кримінальному процесі не є ані вироком, ані доказом вини, його єдина функція – процесуально окреслити межі обвинувачення. За вимогами ст. 291 КПК України він має містити виклад фактичних обставин, які підтверджуються належними доказами, що є у матеріалах справи. Але у практиці органів досудового розслідування утвердилася тенденція сприймати сам факт складання обвинувального акта як підтвердження доведеності вини. Такий підхід трансформує акт із процесуального документа в інструмент формування громадської думки та створює ризик підміни презумпції невинуватості припущеннями обвинувачення.
Трансформація українського партійного поля демонструє не стільки еволюцію політичної конкуренції, скільки еволюцію самої функцій держави, від пасивного реєстратора, що лише легітимізував партії, до активної регулятора політичного простору.
Правозастосовна практика демонструє загрозливу тенденцію до ретроспективної криміналізації господарських відносин, які протягом тривалого часу вважалися легітимними та здійснювалися у повній відповідності до регуляторних норм. В рамках цієї тенденції, правомірна діяльність суб’єктів господарювання перекваліфіковується на «створення видимості законності», де суб’єктивна інтерпретація слідства підміняє собою об’єктивні критерії складу злочину.
Як «посилення захисту» може зруйнувати конституційні гарантії
Переважна більшість реформаторських декларацій у кримінально-правовій сфері відкривається посиланням на презумпцію невинуватості та принцип змагальності. Водночас дані Державної судової адміністрації (ДСА) засвідчують, що максима in dubio pro reo в Україні переважно лишається декларативною, а не повсякденною судовою реальністю. З 2008 по 2024 рр. частка осіб, виправданих судами першої інстанції, коливалася поблизу одного відсотка і лиш інколи підіймалася вище цієї позначки. 
Адвокат Володимир Богатир у колонці «Української правди» критикує подекуди декларативне дотримання принципів «презумпції невинуватості» й змагальності в кримінальних процесах, констатуючи глибинну кризу вітчизняної судової системи.
Принятый парламентом закон «О судоустройстве и статусе судей» активно обсуждается уже вторую неделю. И стоит отметить, что пищи для размышлений хватает. «Юридическая практика» продолжает узнавать у практикующих юристов, как они смотрят на новые профессиональные возможности – должность судьи Высшего суда. Заслуженный юрист Украины, адвокат Владимир Богатырь, к.ю.н., управляющий партнер АО «Богатырь и партнеры» так прокомментировал открывшиеся для адвокатов перспективы:
«Я всецело поддерживаю возможность для адвокатов занимать должность судьи. По моему мнению, было бы удачным назначение на должность судьи профессионалов, которые принимают участие в судебных процессах в течение определенного периода, например, период 5-7 лет работы в качестве адвоката или прокурора. Это могло бы повысить уровень взаимного уважения участников в процессе, т.к. лица, которые станут судьями после работы адвокатами или прокурорами, смогут понимать все проблемы своих бывших коллег и смогут более адекватно отвечать на процессуальные вызовы, которые нам готовит тот или иной этап судебного процесса или законодательные новшества.
Хорошим примером является привлечение адвокатов в органы законодательной и исполнительной власти – практически во всех органах сегодня мы видим адвокатов. Кроме этого, Высшую квалификационную комиссию судей возглавляет адвокат, в Высшем совете юстиции есть адвокаты. Адвокаты, по моему мнению, одни из самых достойных представителей в органах законодательной и исполнительной власти. Несмотря на то, что дискуссия вокруг предложений от бывших представителей адвокатуры может быть, однако, они повышают уровень дискуссии до профессиональной. И меня, как гражданина, как адвоката, как человека, который задействован в практической юриспруденции, это очень радует.
Думаю, что какая-то часть адвокатов воспользуется возможностью перейти на должность судьи. Конечно, работа судьи – это не свободная профессия адвоката, она отличается и требует большей усидчивости, возможно, большей бюрократии. Не думаю, что все успешные адвокаты будут стремительно переходить в судебную власть. Полагаю, мы увидим адвокатов, которые воспользуются этой возможностью – кому-то это будет престижно, адвокаты старшего возраста смогут реализовываться в менее активном образе жизни (меньше командировок и поездок между различными госорганами). Это будет увеличивать естественный возраст судейского корпуса и придавать судебному процессу надлежащий шарм и степенность».
