Вантажний рухомий склад залізничного транспорту становить критичну інфраструктурну компоненту національної економіки, визначаючи пропускну спроможність логістичних ланцюгів і обсяги торгівельних операцій. Аналіз динаміки змін парку вагонів у 2014-2024 роках вказує на значні диспропорції у його складі. Докладніше – в колонці Володимира Богатира.
Обвинувальний акт у кримінальному процесі не є ані вироком, ані доказом вини, його єдина функція – процесуально окреслити межі обвинувачення. За вимогами ст. 291 КПК України він має містити виклад фактичних обставин, які підтверджуються належними доказами, що є у матеріалах справи. Але у практиці органів досудового розслідування утвердилася тенденція сприймати сам факт складання обвинувального акта як підтвердження доведеності вини. Такий підхід трансформує акт із процесуального документа в інструмент формування громадської думки та створює ризик підміни презумпції невинуватості припущеннями обвинувачення.
Трансформація українського партійного поля демонструє не стільки еволюцію політичної конкуренції, скільки еволюцію самої функцій держави, від пасивного реєстратора, що лише легітимізував партії, до активної регулятора політичного простору.
Правозастосовна практика демонструє загрозливу тенденцію до ретроспективної криміналізації господарських відносин, які протягом тривалого часу вважалися легітимними та здійснювалися у повній відповідності до регуляторних норм. В рамках цієї тенденції, правомірна діяльність суб’єктів господарювання перекваліфіковується на «створення видимості законності», де суб’єктивна інтерпретація слідства підміняє собою об’єктивні критерії складу злочину.
Як «посилення захисту» може зруйнувати конституційні гарантії
Переважна більшість реформаторських декларацій у кримінально-правовій сфері відкривається посиланням на презумпцію невинуватості та принцип змагальності. Водночас дані Державної судової адміністрації (ДСА) засвідчують, що максима in dubio pro reo в Україні переважно лишається декларативною, а не повсякденною судовою реальністю. З 2008 по 2024 рр. частка осіб, виправданих судами першої інстанції, коливалася поблизу одного відсотка і лиш інколи підіймалася вище цієї позначки. 
Адвокат Володимир Богатир у колонці «Української правди» критикує подекуди декларативне дотримання принципів «презумпції невинуватості» й змагальності в кримінальних процесах, констатуючи глибинну кризу вітчизняної судової системи.Від початку діяльності Національного антикорупційного бюро України (грудень 2015 року) і до сьогодні у кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснювали детективи бюро, майже відсутні вироки, які б набрали законної сили, народним депутатам, керівникам центральних органів виконавчої влади та суддям.
Про це написав адвокат, заслужений юрист України Володимир Богатир у своєму блозі на "Українській правді", повідомляють Українські Новини.
Адвокат посилається на офіційну інформацію самого НАБУ.
Богатир проаналізував діяльність НАБУ на основі відкритих даних про зареєстровані кримінальні правопорушення та результати їх досудового розслідування, яку оприлюднює Офіс Генерального прокурора.
Так, як зазначив юрист, за повний 2023 рік було обліковано 454 кримінальних правопорушення, досудове розслідування у яких здійснює саме НАБУ. З-поміж них – 11 кримінальних проступків, 58 нетяжких, 200 тяжких і 152 особливо тяжких злочинів.
Водночас, кримінальних проваджень, у яких особам було вручено повідомлення про підозру, налічується 148. При цьому до суду з обвинувальним актом за цей же період було направлено лише 27 справ, а закрито майже утричі більше – 71 справу.
"Така відмінність між облікованими правопорушеннями, врученими підозрами та обвинувальними актами дає набагато більш реалістичну картину роботи детективів НАБУ", - переконаний Богатир.
"Наведені цифри показують, що в поточній діяльності НАБУ з усіх реально розслідуваних кримінальних справ (із встановленими підозрюваними) до суду доходять приблизно 18%. При цьому 48% проваджень закривається через, наприклад, відсутність події кримінального правопорушення або відсутність в діянні складу злочину", - додав юрист.
Але робота з очищення влади від корупції не завершується досудовим розслідуванням, - акцентує адвокат. "Бо норма ст. 62 Конституції, яка закріпила світовий стандарт презумпції невинуватості, одночасно визначила єдиний можливий критерій ефективності боротьби зі злочинністю – вироки, основані на аргументах обвинувачення".
За словами юриста, кількість вироків стосовно народних депутатів, керівників центральних органів виконавчої влади та суддів, за інформацією самого НАБУ, дорівнює майже нулю.
Водночас, з січня 2016 по травень 2024 року у кримінальних провадженнях було повідомлено про підозру 63 народним депутатам, 46 керівникам центральних органів виконавчої влади, у тому числі міністрам та їх заступникам та 86 суддям.
"Фактично, йдеться про особливу системну практику, коли депутатам і чиновникам і суддям виносять підозри, підтвердити які в суді детективи НАБУ не в змозі", - вважає Богатир.
При цьому, на його погляд, тренди підозр топчиновникам явно пов’язані не зі змінами у законодавстві, а з певними політичними – позаправовими процесами у країні.
"Нульова кількість вироків після десятків підозр, на жаль, може свідчити саме про політичний підтекст діяльності антикорупційних органів в Україні та, зокрема, намагання застосовувати НАБУ як інструмент тиску, зокрема, на парламентську та судову гілки влади", - вважає адвокат.
Він наголосив, що "такі спроби тиску можуть містити ознаки зазіхання на принципи поділу влади і балансу влади".
Як повідомляли Українські Новини, НАЗК зізналось, що має дані про корупцію детектива НАБУ Слоневського, але не вживає ніяких заходів.
Раніше адвокат та юрист Володимир Богатир заявив, що скандал зі зливом інформації в Національному антикорупційному бюро України поставив під сумнів ефективність реформ та міжнародної допомоги у цьому напрямі, а також змусив замислитися над питанням, чи існує ефективний нагляд за діяльністю НАБУ.