Україна відома своїм зневажливим ставленням до судів та суддів. Бо як ще можна пояснити масовість невиконання рішень третьої гілки влади? Саме з цього питання українцями подається найбільше заяв до Страсбурга. Втім, рішення ЄСПЛ у нас теж не поважають.

Три напрями виконання

Коли людина, якій держава обіцяла судовий захист, не отримала справедливості на національному рівні, вона може звернутися до Європейського суду з прав людини. Саме у такий спосіб забезпечується дотримання прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яку Україна ратифікувала ще в 1997 році. З того часу проти нашої держави було винесено понад дві тисячі остаточних рішень, які Україна зобов’язана була виконати відповідно до ст. 46 Конвенції.

Під виконанням рішення Європейського суду розуміються:

1) виплата відшкодування. Йдеться про суму справедливої сатисфакції, що визначається рішенням ЄСПЛ у разі встановлення порушення Конвенції чи протоколів до неї, або ж сума грошової виплати скаржнику у разі дружнього врегулювання;

2) вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру. Вони спрямовані на відновлення порушених прав. Це, наприклад, відновлення (наскільки це можливо) попереднього юридичного стану, який скаржник мав до порушення Конвенції — повторний розгляд справи адміністративним органом або судом;

3) вжиття заходів загального характеру. Найбільш складний випадок, адже йдеться про необхідність усунення системної проблеми, через яку сталося порушення прав конкретної людини. Тут може бути і зобов’язання внести зміни до законодавства чи практики його застосування, і здійснення юридичної експертизи законопроєктів, і забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики ЄСПЛ прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, інших службовців. Ці та інші заходи, що визначаються судом, спрямовані на усунення недоліків системного характеру та їхніх першопричин, припинення порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

Саме такі напрями закріплені у Законі «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який, крім іншого, покликаний упровадити в українське судочинство та адміністративну практику європейські стандарти прав людини, а також створити передумови для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.

Етапи в Україні

Процес виконання Україною рішення Європейського суду має комплексний характер, складається з низки послідовних заходів, до виконання яких залучаються різні органи державної влади, причетні до порушення. І цей процес може бути достатньо тривалим у часі.

Так, найпростіше — виплата відшкодування — передбачає етапи: 

1. Звернення рішення до виконання. Уповноважений у справах ЄСПЛ, підпорядкований Мін’юсту (як орган представництва) надсилає скаржнику, який тепер має статус стягувача, повідомлення з роз’ясненням права подати відповідну заяву до державної виконавчої служби. Одночасно до ДВС надсилається текст рішення ЄСПЛ та переклад його резолютивної частини.

2. Відкриття виконавчого провадження Державною виконавчою службою.

3. Направлення Уповноваженим до Державної казначейської служби України постанови про відкриття виконавчого провадження та супровідних документів.

4. Списання Держказначейством коштів на рахунок, вказаний стягувачем (у разі його відсутності — на депозитний рахунок державної виконавчої служби). За загальним правилом виплата відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття рішенням ЄСПЛ статусу остаточного або у строк, що передбачений самим рішенням.

5. Надсилання до Уповноваженого у справах ЄСПЛ постанови ДВС про закінчення виконавчого провадження та підтвердження списання коштів.

Якщо йдеться про додаткові заходи індивідуального характеру, то відповідальні органи мають невідкладно або у визначений строк переглянути справу та повідомити про це Уповноваженого. 

Заходи загального характеру, через їхній комплексний характер, можуть розтягнутися на роки. Уповноважений має щокварталу подавати Кабміну пропозиції щодо вирішення проблем. Зокрема, вони включають аналіз обставин, що призвели до порушень, пропозиції внесення змін до законодавства та адміністративної практики, пропозиції щодо забезпечення профпідготовки фахівців, перелік органів влади, відповідальних за кожен пункт. Одночасно з цим поданням Уповноважений готує огляд для Верховного Суду з пропозиціями приведення судової практики у відповідність з вимогами Конвенції.

Кабмін зі свого боку видає доручення органам влади. Ті мають видати необхідні відомчі акти. або запропонувати зміни до законодавства. Відповідні акти мають бути видані, а законопроєкти — внесені Кабміном на розгляд Верховної Ради протягом трьох місяців від дня видання доручення прем'єр-міністра.

Нагляд у Раді Європи

Український Уповноважений у справах ЄСПЛ звітує Комітету міністрів Ради Європи про хід виконання Україною кожного рішення у справах проти нашої держави. Саме КМ РЄ здійснює нагляд за вжиттям державами-членами Ради Європи заходів загального та індивідуального характеру на виконання остаточних рішень ЄСПЛ. 

Щоквартально КМ збирається на засідання, які присвячені розгляду питань про виконання рішень Європейського суду. За наслідками — ухвалюються рішення або резолюції (проміжні чи остаточні). У нашому Мін’юсті відстежують ці засідання і збирають інформацію про хід виконання рішень проти України на своєму сайті. 

Так, останнім записом є дані про рішення, ухвалені на 1468-му засіданні КМ, яке проходило з 5 по 7 червня цього року. Йшлося про виконання рішення щодо груп справ «Меріт проти України» (заява № 66561/01) та «Світлана Науменко проти України» (заява № 41984/98), «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) «Швидка проти України» (заява № 17888/12).

Після встановлення факту вжиття державою всіх заходів для виконання рішення Європейського суду, КМ приймає остаточну резолюцію з висновком, що він реалізував свої функції контролю за виконанням рішення відповідно до Конвенції.

У межах похибки

Попри всі ці механізми, в Україні виконуються далеко не всі рішення ЄСПЛ. Це визнають і в Міністерстві юстиції, про що свідчить інформація, надана нам на запит.

Так, станом на 15 вересня цього року, загальна кількість рішень Європейського суду, які були визнані КМ РЄ у своїх резолюціях такими, що повністю виконані Україною, становить 1297, не виконаними, тобто такими, що перебувають на контролі КМ РЄ, залишаються 772 рішення. Іншими словами, станом на сьогодні Україна не виконала близько 37,3% від усіх рішень суду у Страсбурзі.

Статистичні дані щодо поточного стану у розрізі країн, в тому числі й України, узагальнюються і на сайті Ради Європи. І цифри є схожими. Станом на 22 вересня називається 2066 справ, як загальна кількість, передана для нагляду до КМ РЄ. З них 1322 справи (64%) закриті. Тобто 744 рішення ЄСПЛ (36%) не виконані. Розбіжність у даних Міністерства юстиції України та Ради Європи можна списати на похибку, зумовлену бюрократичними процедурами, притаманними як вітчизняним, так і європейським чиновникам. Втім загальна тенденція зрозуміла.

Цікаво, що заходи, які вживаються Україною для виправлення ситуації у кращий бік, не мають ефекту. 

Так, у 2020 році Уряд створив Комісію з питань виконання рішень ЄСПЛ (постанова від 01.2020 № 258). До її складу увійшли керівники Верховної Ради та її профільних комітетів, судді вищих судів, керівники міністерств і відомств, представники правозахисних організацій. Цей орган при Кабміні мав розробити механізми усунення системних і структурних проблем, констатованих у рішеннях Європейського суду у справах проти України, та запобігання виникненню таких проблем у майбутньому. Планувалося у такий спосіб забезпечити ефективну взаємодію органів державної влади для своєчасного виконання рішень ЄСПЛ. 

Але не так сталося, як гадалося. І аби переконатися в цьому, достатньо поглянути дані, що були оприлюднені Офісом Ради Європи у 2019 році: 944 закриті справи проти 543 рішень ЄСПЛ, які залишалися на контролі КМ. Тобто маємо таке саме, як і сьогодні (у межах одного відсотку похибки) співвідношення 63,5% закритих проти 36,5% невиконаних.

Реформи безсилі

Чому ж нічого не змінюється, попри усі зусилля, численні реформи у державі та допомогу іноземних партнерів?

Можливо, судова влада в нашій країні не повноцінна з точки зору теорії держави? Коли конвенційні права громадянина порушуються, за Конституцією і законом він звертається за захистом саме до національного суду. Українська судова система, нехай і через надто тривалий час, усе ж констатує факт порушення і зобов’язує державу виправити ситуацію. Але виконавча влада (яка власне і є порушником) дозволяє собі ігнорувати рішення суду, тобто, відмовляється визнавати остаточне рішення (читай — владу) суду. Так само з різних причин не виконуються і рішення ЄСПЛ.

І ця неповага до третьої гілки влади якраз пояснює причини, з яких усі спроби судових реформ (з яких починає свою діяльність кожен новий Президент України) зазнають поразки. Замість поваги до судових рішень в Україні лише створюється видимість роботи. Очевидно, реальної політичної волі вирішити проблему наразі немає.

https://yur-gazeta.com